У статті аналізується система релігійних цінностей, в основі якої лежить поділ світу на сакральне (свя-щенне) і профанне (мирське). Виокремлюються і характеризуються ієрархічні рівні означеної системи, показується їх взаємозв’язок у процесі реалізації ціннісно-реґулятивної функціональності релігійного комплексу. Досліджується процес переосмислення у середовищі віруючих змісту і значення релігійних цінностей, їх значущості для життя особистості.
Одним з основних факторів, які спонукають людину до пев-них видів діяльності, виступають цінності. Це пояснюється тим, що вони у житті соціуму постають соціально значимими орієнтирами для індивіда, певною системою координат його життєдіяльності. Через це проблема виникнення та функціонування у соціумі цінностей, механізм їх реалізації завжди були у центрі філософських пошуків. Ця тема в тому чи іншому контексті розглядалася Платоном, Аристотелем, І. Кантом, Г. Лотцем, Г. Ріккертом, В. Віндельбандом, М. Шелером та іншими.
Варто зазначити, що у загальній системі цінностей людства значне місце займають релігійні цінності. Протягом значного періоду в історії людства во-ни ототожнювалися із загальнолюдськими цінностями або поставали структуроутворюю-чим чинником означеної системи. Сутність релігійних цінностей, механізм їх взаємодії з нерелігійними, вплив на суспільство і особистість вивчалися російськими науковцями: В. Гараджею, Ю. Левадою, М. Пісманіком, Д. Угриновичем, І. Яблоковим. Значний внесок у розвиток цього питання зробили українські релігієзнавці: В. Бондаренко, М. Закович, В. Зоц, А. Колодний, Г. Пирог, П. Саух, А. Черній, Л. Чупрій, Л. Филипович та ін.
Сьогодні досить актуальною є проблема вивчення механізму впливу системи таких цінностей на процес реалізації у соціумі функціональної ролі релігійного комплексу, його специфіку у різних типах цивілізацій, а також вплив на зміст та форми задоволення інших складових такого комплексу.
Релігійні цінності зумовлюються сакральним, котре постає унікальним і універсальним феноменом. В онтологічному плані його не можна віднести ні до сфери надприродного, ні до певної історичної форми релігії. Релігієзнавчі дослідження показують, що із сакральним явищем віруюча людина вже зіткнулась у первісних віруваннях. «Про священне люди почали розмірковувати, – зазначає Р. Белла, – вірогідно, з того самого часу, коли вони взагалі навчилися тільки мислити» [1, с. 265]. Існує воно і в сучасних монотеїстичних релігіях, в яких Бог визнається як найвища цінність і має статус основоположного принципу буття. Проте для всіх історичних форм релігійних вірувань характерним є чітке розмежування світу та його виявів на сакральні і профанні явища. Са-ме тому «головною характеристикою інституціональної релігії виступає відмінність між священним і профанним» [2, с. 301]. Однак при цьому потрібно не забувати, що священне має здатність бути прихованим, на крайній випадок замаскованим. Оскільки те, з чим ми зустрічаємося в реальному житті, має зовнішній, профанний характер, то тільки релігійна віра через символи, аналогії може виявити в них глибинне, сутнісне – священне.
Сакралізувати – значить щось зробити священним, пошано-ваним, визнати особливо цінним для людини і суспільства. Те, що стало сакральним, живе не стільки в офіційних законах, скільки в психоемоційному світі особистості. Правда, як свідчить практика, не всяке освячення чогось чи когось обов’язково виступає релігією. Так, в умовах тоталітарного суспільства можуть специфічно сакралізувати керівників, ор-гани партійної і державної влади, символи і т.д. При цьому до релігії як до свого духовно-ідеологічного конкурента застосовуються жорсткі репресивні заходи. Про це зокрема свідчить приклад радянської держави, де у свій час не гребували навіть фізичним знищен-ням священнослужителів.
У релігійній аксіології не існує однозначного підходу до визна-чення структурних елементів у системі релігійних цінностей. У першу чергу це поясню-ється тим, що релігії як такої взагалі немає. Історично існували й існують лише конкретні її конфесійні різновиди, яких зараз у світі нараховується більше п’яти тисяч. Наприклад, од-не християнство включає в себе більше трьохсот конфесій. Відомо, що в такій ситуації ро-зуміння суті релігійних цінностей, їх ієрархії, скажімо, буддистом принципово відрізняється від їх тлумачення християнином, оскільки в них зовсім інший зміст заклада-ється в розуміння поняття «Бог». Єдині вони тільки в проголошенні пріоритету одних релі-гійних цінностей над іншими. Так, християнська теологія поділяє цінності на власне-релігійні, духовні, які відносяться до потойбічного світу і мають вічний характер, і мирсь-кі, скороминущі, необхідні лише для земного життя. «Християнський персоналізм, – за-значає Г. Пирог, – розташовує цінності відповідно до кількості укладеного в явищах блага і вибудовує таку ієрархію соціальних цінностей: індивід – спільне благо – особистість – ре-лігійні цінності – Бог, кожна вища цінність є цільовою причиною нижчої. У цій ієрархії повторюється ціннісна ієрархія створеного світу: на найнижчому рівні цінності – індивід як матеріальна природа людини, на найвищому – Бог, абсолютний критерій і мета існуван-ня людини» [3, с. 23].
Тому для В. Віндельбанда, який був одним із засновників ак-сіологічного напряму у філософській думці, цінностями постає ідеальне буття, буття норми, яке вже співвідноситься не з емпіричною, а з трансцендентальною свідомістю. Тому цінностями постають істина, добро і краса. У той же час наука, мистецтво і релі-гія ним усвідомлювалися як цінності культури. Через те В. Віндельбанд вважав, що цінність є мета сама по собі, оскільки до неї прагнуть не заради якогось матеріального інтересу, а заради неї самої. Отже, цінністю є ідеал, а не ідея, а носієм його – трансцен-дентальна свідомість.
Пізніше аксіологічну проблематику активно розробляють представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, філософської антропології. Так, М. Шелер, відомий представник школи філософської антропології, стверджував, що цінність можна осягнути лише через переживання. Такими фактами переживання він вва-жав співчуття, любов, ненависть. У запропонованій ним ієрархічній структурі цінностей чільне місце посідає Бог, а любов до Нього є вищою формою любові і фундаментальним феноменологічним актом. Щоправда, на його думку, переживання цінностей є космічним актом, а не психоемоційним, оскільки їх носієм є дух, який протиставляється життєвій силі і прагне до споглядання вічних абсолютних цінностей. Для досягнення царства вічних цін-ностей людина в собі повинна розвивати духовне начало. Такий підхід отримав свій розви-ток там, де цінності розумілись як потойбічні духовні феномени, вічні трансцендентні сутності, закладені Вищою силою як потенційна здатність предметів і явищ довколишньо-го світу.
«У сучасному розумінні цінності, – зазначає Л. Чупрій, – це ідеї, норми, процеси, відносини матеріального і духовного порядку, які мають об’єктивну пози-тивну значимість і здатні задовольняти певні потреби людей» [4, с. 35]. Існування цінностей зумовлює саме людський спосіб буття, рівень виокремлення індивіда з природи. Вони но-сять суспільний характер, оскільки зумовлені соціальним способом життя людини, існуван-ням соціальних потреб. Перші ціннісні комплекси склалися в умовах життя первісної людини. Так, ритуальні танці, поховальні обряди, заборона інцесту, гостинність, звичаї да-рування, магічні і релігійні дії безпосередньо не мали біологічного значення. Але вони фор-мували образи потрібного, ще наявно не існуючого співвідношення речей і явищ. Через це цінності формували особливий світ буття – буття духовного, в якому людина стояла над буденністю. З подальшим розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовного життя людини ускладнювалось і розуміння суті цінностей, вибудовувалась їх ієрархія. Ціннісний підхід створював для людини умови для розгляду реальності у двох ви-мірах – ідеальному і реальному. Усвідомлюючи ідеальний світ як взірцевий щодо реально-го, людина намагалась подолати цю суперечність «підняттям», «підтягненням» реального світу до рівня ідеального. Отже, цінності в житті людства отримали статус соціально зна-чимих орієнтирів для його діяльності. Ціннісна свідомість людини творить власний світ, світ ціннісних уявлень і образів. У ціннісній формі особистість не об’єктивує, а суб’єктивує зовнішню дійсність, привласнює її, наділяє людським смислом, стверджує тотожність із со-бою. Через те цінністю може бути лише те, що усвідомлюється людиною, переживається нею як цінність. «Цінностям не можна навчити, – зазначає В. Франкл, – їх потрібно прожи-вати» [5, с. 379].
Діяльність людей, соціальних груп завжди зумовлена суспільни-ми потребами. Але самі по собі потреби ще недостатні для перетворення намірів у діяль-ність. Відображені суб’єктом предмети чи явища ще повинні бути виявлені як необхідно-значущі для індивіда, розкриті функції, що служать задоволенню потреб тих чи інших соціа-льних груп, спільнот, суспільства в цілому. Ціннісна оцінка тим самим формує соціальну направленість діяльності.
Ціннісно-оціночні відносини необхідні для формування суспі-льних і особистих мотивів діяльності, що складають зміст соціальних намірів, направлено-сті та активності суспільних прошарків. Соціальний мотив постає складним явищем, яке детермінує діяльність спільнот. Такий мотив не можна зводити тільки до суб’єктивного ста-ну особистості чи спільноти. У ньому фіксується певне суспільне відношення суб’єкта до об’єкта. Засобом ціннісно-оціночного відношення суб’єктивний компонент мотиву пов’язується з предметом діяльності.
Як певна система, цінності мають свою структуровану ієрар-хію. На практиці кожній особі притаманне своє розуміння такої ієрархії цінностей, які по-стають зв’язуючим елементом індивідуального і суспільного життя. В цій ієрархії найвищою постає цінність, яка визначає сенс життя особистості, оскільки вона зумовлює всю мотивацію її існування. Потреба в сенсі життя – це потреба в інтеґральному розумінні світу, в універсальному пояснювальному принципі. Без цього людина не може відчути, ус-відомити власні цінності, не може займатись творенням самої себе як особистості.
Така цінність є структуруючим елементом всієї системи цінно-стей, «пронизує» цінності нижчого порядку і надає їм відповідного світоглядного змісту. Ця система здатна, виконуючи функцію соціалізуючих, організуючих, інтеґруючих, кому-нікативних засад у житті суспільства, забезпечити цінність існування самого суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.
Без сумніву, релігія має безпосереднє відношення до цінностей. Бі-льше того, може сама виступати як специфічна ціннісна система. «Релігія, – зазначав Б. Лобовик, – цілісність, для якої характерною є динамічна структурованість, буттєвість лю-дини у вірі, прагнення до збігу аспектів абсолютного і відносного, ентелехійна закономір-ність розвитку, праксеологічна і знаково-символічна сторона, аксіологічна та функціональна модальності» [6, с. 5].
Подвоєння нею світу дозволяє сформувати новий світ буття – буття небесне, потойбічне, яке носить трансцендентний характер. Його елементи є вищою цінністю для життя земного. Через те, зазначає Г. Кюнг, «релігія для життєвої позиції, життєвих установок і способу життя віруючого є трансцендентною аргументованою й іманентно діючою теоретично-практичною системою координат. У власному вченні, мо-ралі і культурі релігія утверджує всеохоплюючу систему цінностей, надає сенс життя, постає гарантом вищих цінностей і безумовних норм, створює духовну спільність і дарує духовну вітчизну, дає обґрунтування протесту проти несправедливих відносин і боротьби з ними» [7, с. 65].
В основі системи релігійних цінностей лежить поділ світу на сакральне (священне) і профанне (мирське). «Поняття священного, – зазначає Е. Фьоренцо, – характеризує предмети і людей, які мають хоч якесь відношення до Абсо-люту і вводить його в сферу його проявів. Воно передбачає близькість до Божественного і можливість спілкування з ним, що дозволяє мирському стати священним» [8, с. 32]. Пере-живання людиною сакрального світу передбачає існування іншого буття, буття, у якому вона виходить за межі буденності і вступає у цілому у світ, який вивільнений від життєвих негараздів.
У релігійній системі цінностей можна виокремити рівні ціннос-тей, які можна вибудувати в ієрархічну структуру від найбільш загальної до порівняно часткових. Останні служать забезпеченню функціонування цінностей більш високого рівня.
Найвищою цінністю означеної системи, її системоутворюю-чим фактором є Бог (християнство, іслам), який постає як абсолютна цінність. У Ньому втілені всі вищі цінності, тому Він має атрибути всемогутності, всемилості, всезначущості і т.д. Людина, яка створена за образом і подобою Божою, через реалізацію релігійних цін-ностей має можливість наближатися до Творця. Правда, у цьому плані в християнстві не піднімається і не розглядається «проблема місця в ціннісній ієрархії образу Ісуса Хрис-та» [3, с. 23]. Бог у християнстві в аксіологічному плані постає фактично не однією вищою цінністю, а двома. Це пояснюється тим, що Він і Ісус Христос, хоч і постають для христи-янина у догматичній єдності, але при цьому мають розходження в ціннісному контексті. Адже Бог як надприродна сутність принципово відрізняється від почуттєво сприйнятих речей та явищ. Водночас в образі Ісуса Христа відбулася «зустріч» особистості з Творцем. Християнські теологи підкреслюють людську природу Христа поряд з надприродною. Це надає особливої цінності особистості Ісуса Христа, оскільки людина в Ньому може усві-домлювати себе. Історія вивчення життя Спасителя і його вчення показує, що «кожна епо-ха по-своєму розуміє Ісуса, й цінність його образу зазнає деякі зміни в змістовному плані при зберіганні його визначального значення в ціннісній ієрархії християнства» [3, с. 23]. Сьогодні в релігії, зокрема в християнстві, відбувається переосмислення місця Бога у світі. «Ми молимось, – зазначають богослови, – не Богу і не ради Бога. В наших молитвах Бог вже не є чимось таким, що відокремлено від нас. Його священна присутність всередині нас, і ця присутність є нашою істиною сутністю» [9, с. 2-3].
Отже, відбувається певне наближення абсолютного ідеалу до людини, як у випадку з Ісусом Христом. І це зрозуміло, адже ідеал, якого не можна до-сягнути, часто перестає виконувати свої функції саме через неможливість його реаліза-ції.
Більш нижчого рівня є цінності, які постають для віруючої людини як цінності-цілі, оскільки визначають те, до чого вони повинні прагнути. Такі цінності мають характер кінцевої мети, оскільки можуть бути досягнуті лише після фізи-чної смерті віруючих, в потойбічному світі. До них слід віднести безсмертя душі люди-ни, рай, Царство Боже та ін. Досягнути їх можна тільки у випадку праведного життя на Землі.
Наступний рівень складають цінності-засоби, що постають як цінності, яких необхідно дотримуватись у земному житті. Саме дотримання їх створює можливість переходу до вищих цінностей, щоправда вже в потойбічному житті. Через те такими цінностями є «боговдохновенні книги» (Біблія, Коран та ін.), релігії, релігійні ін-ституції та організації, релігійні обряди та ритуали. Віруючі у повсякденному житті зо-бов’язані власні думки і вчинки узгоджувати з ними, брати активну участь у релігійних дійствах.
Одне з центральних місць у цьому контексті займають священ-ні книги: Біблія, Талмуд, Коран, Трипітака, Веди, Авеста та ін. У них закладені основні по-ложення відповідного релігійного вчення, тому віруючі повинні постійно звертатися до них як до найбільшої цінності. Відтак, неоднозначність проголошених положень, алегори-чність викладу зумовлюють різне трактування їх, що часто веде до гострих суперечок, а то й до організаційних розколів. Цим самим зумовлюється певне ставлення до них з боку віруючих. Так, більшість православних не може похвалитися міцним знанням Біблії, чого не скажеш про віруючих-протестантів і неопротестантів.
Значне місце серед цінностей такого рівня займають обряди і ритуали, які є формою релігійно санкціонованої символічної поведінки віруючих людей. Вони, по суті, позбавлені утилітарно-прагматичної мети. Ритуальні дії орієнтовані на релігійні символи, тому вони цілком відмінні від подібних дій людини в повсякденному житті. Під час ритуальних і обрядових дійств віруюча людина «установлює зв’язок з трансцендентним».
Для віруючих цінність храмів, молитовних будинків полягає в тому, що останні розглядаються (в більшості конфесій) не просто як місце проведення зібрання чи проведення богослужінь, а як місце, де перебуває Бог. Тому, наприклад, православні вважають храм «домом Божим».
До цінностей цього рівня також можна віднести художньо-естетичний компонент, який притаманний більшості конфесій. Релігія має великий до-свід використання мистецтва і збуджуваного ним естетичного переживання для впливу на свідомість людини. Для такого впливу використовуються: архітектурна пишність хра-мів, місце їх спорудження, зовнішнє і внутрішнє оформлення, співвідношення кольорів, свічки, музика і спів, одяг священиків, речитативне звучання молитви, пахощі ладану й т.ін. Для підсилення емоцій використовується, зокрема, зміна позитивних і неґативних вражень. Так, у православній церкві богослужіння в середу і п’ятницю проводиться скромно, на відзнаку того, що Ісус Христос у перший названий день був зраджений, а в другий – розіп’ятий. Зате в суботу й неділю богослужіння носять святковий, урочистий характер. У сучасних умовах багато новітніх християнських течій і напрямів широко ви-користовують рок-музику, танці, показ слайдів, фільмів на біблейські теми тощо. Досить широко застосовується також комп’ютерна техніка, новітні досягнення в галузі науки і техніки.
І нарешті, останній рівень означеної підсистеми функціональ-ності релігії складають цінності самого земного життя, які, зрозуміло, конфесійно інтер-претуються. До них належать: праця, шлюб, сім’я, складові здорового способу життя, держава та ін. Вони сьогодні розглядаються як певні цінності. Так, проблема цінності праці зараз дуже актуальна в християнстві, оскільки її роль і значення для віруючої лю-дини переглядаються. Щоправда, цей процес у ньому започаткував у свій час протестан-тизм, який проголосив цінностями життя працелюбство, активність, ініціативність, організованість і т.д. У нинішніх умовах праця вже не розглядається як покарання за пер-вородний гріх, а, навпаки, оголошується божественним покликанням і обов’язком перед Богом. Так, сьогодні ієрархи православної церкви заявляють про те, що «людина, яка на-зиває себе християнином, не повинна вести паразитичний спосіб життя за рахунок своєї церкви, вона повинна працювати, заробляти собі на прожиття» [10, с. 238]. Через те нині частина конфесій практикує відхід від крайнього аскетизму та засуджує втечу від мирсь-кого життя. Для прикладу, свідки Єгови закликають «не втікати від світу, не відгороджуватись від нього, перебудувати своє життя на основі біблійних принципів» [11, с. 95].
Це свідчить про те, що релігійна ціннісна система не завжди може впоратися з викликами секулярного світу, оскільки вже не здатна в повному обся-зі виконувати у суспільстві ті ціннісні функції, які виконувала протягом віків.
Сучасні соціологічні дослідження ціннісних орієнтацій вірую-чих людей свідчать про те, що вони вірять у такого Бога, який існує в їхньому розумінні, а це часто розходиться із вченням Церкви, оскільки Бог постає як безособовий світовий ро-зум, як втілення добра. Але усвідомлення й переживання майбутнього факту власної смерті змушує людину продовжувати пошук сенсу життя. «Традиційно в культурі, – зазна-чає В. Бодак, – відповідь на це дає тільки релігія, трансцендентуючи просторово-тимчасові межі людського існування. Утримувати рівновагу між межею свого існування й вічністю як людина, так і культура здатні тільки інспіруючи зміст зовні, за межі іманентного бут-тя» [12, с. 58].
Тому людина продовжує перебувати у сфері впливу системи релігійних цінностей. Правда, ступінь такого впливу, як свідчить практика, поступово зменшується.
Під впливом реалій сучасного життя у середовищі віруючих відбувається перегляд, переосмислення змісту і значення релігійних цінностей, їх значу-щості для життя людини. Все більшу роль у середовищі віруючих відіграють цінності най-нижчого рівня (цінності праці, шлюбу, сім’ї, держави і т.д.), які в ієрархії релігійних цінностей починають заміщувати, витісняти цінності більш високого рівня. Нинішня віруюча людина здебільшого орієнтується на особисту систему цінностей, виявляє ак-тивність й ініціативу у вирішенні життєвих проблем. Так, за результатами загально-національних соціологічних досліджень, проведених соціологічною службою Центру Разумкова в період з квітня по жовтень 2002 року, 77,7 % опитаних віруючих на перше місце у пріоритеті орієнтацій поставили піклування про власну сім’ю, 55,8 % – турботу про себе. Лише третє місце (44,8 %) посідає служіння Богу [13, с. 6]. Звертає на себе увагу той факт, що досить значна частина віруючих людей (21,1 %) вважають релігію «мало присто-сованою до потреб сучасної людини». Більше того, 10,6 % віруючих вважають, що «релігія шкідлива, оскільки роз’єднує людей на різні конфесії» [13, с. 6].
Загалом, у системі функціональності релігії ціннісно-реґулятивна підсистема відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, вона сприяє на певних світоглядних засадах об’єднанню всіх структурних елементів системи функціонування релігії в одне ціле. По-друге, цінності, що зумовлюються релігійним баченням світу, формують відповідне релігійне ціннісне ставлення до предметів і явищ життя й тим самим зумовлюють релігійну діяльність щодо їх реалізації.
Таким чином, сакральні цінності у житті суспільства й особистості виконують важливу ціннісно-реґулятивну функцію, оскільки зумовлене релігійним баченням світу релігійне ціннісне ставлення до предметів і явищ формує кон-кретно-історичну систему координат віруючих, яка існує у площині «добре – зле». Тому для них сакральними цінностями є смирення, терпіння, страждання, віра, надія, любов. Вони не тільки дозволяють їм вижити, але й зробити життя моральнішим, оскільки будять у людині почуття співпереживання, співдопомоги, породжують віру в перемогу справед-ливості та утвердження гуманізму.
{annot_lang2}
{annot_lang3}